КОЛОКІЛ, КО́ЛУ,
Колокіл, ко́лу, м.
1) Колоколъ. Он чия ж тут беседа тут вечеряє весела? Бийте коли, все колоколи, колоколи кованії у нас гості проханії. ХС. VII. 425.
2) Звонокъ на шеѣ коровы, козы. Вх. Зн. 27. Ум. Колокілок.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 271.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
КОЛОКІ́ЛОКЪ, ЛКА, →← КОЛОДЯЧЧЯ, ЧЯ,